Відкрий Behance прямо зараз і просто прогорни стрічку кілька хвилин – ти майже гарантовано побачиш сотні однакових мокапів, ті самі знайомі градієнти, нескінченні «редизайни Spotify» й акуратно неоморфічні кнопки, і хоча все це виглядає красиво, чисто та відполіровано, загальне відчуття таке, ніби дивишся на безкінечну копію копії, де візуально все на рівні, але особистості, контексту й сенсу майже немає.
Ринок давно перенасичений, і в реальності рекрутери отримують по двісті й більше заявок на одну позицію, через що вони фізично не можуть читати портфоліо уважно і витрачають у середньому 6-8 секунд на швидке сканування, щоб вирішити, чи варто відкривати кейс глибше, і за ці кілька секунд ти або встигаєш зачепити чимось відмінним і зрозумілим, або просто зливаєшся з масою таких самих акуратних, але нічим не примітних робіт.
У цій ситуації правила гри реально змінилися, і те, що ще у 2022 році працювало як безвідмовна стратегія – гарні мокапи, трендові стилі й абстрактні «концепти для відомих брендів» – сьогодні швидше тягне на дно, ніж допомагає виділитися, бо всі навчилися робити це плюс-мінус однаково і дуже швидко.
Тому зараз набагато важливіше розуміти, що відбувається насправді: ринок перестав оцінювати красу як щось унікальне, рекрутери шукають не «ще одного акуратного дизайнера», а людину, яка мислить, розуміє контекст і здатна вирішувати реальні задачі, і саме під цю реальність потрібно адаптувати портфоліо, змінюючи фокус із декоративності на зміст, процес і чітко сформульований імпакт.
Behance вже не той
Не можна сказати, що Behance раптово став поганою платформою або повністю втратив сенс, але правда в тому, що він просто перестав бути місцем, де тебе реально знаходять, бо за останні роки перетворився на величезне кладовище ідеально відполірованих картинок, де всі виглядають приблизно однаково, використовують схожі стилі й прийоми, і в цьому шумі майже неможливо виділитися, особливо якщо ти не маєш уже прокачаного акаунта або зовнішнього трафіку. Алгоритми платформи працюють так, що просувають те, що вже отримало увагу, а новачкам або людям без великої аудиторії пробитися практично нереально, і найгірше в цій історії те, що рекрутери туди майже не заходять.
У реальному наймі ланцюжок виглядає зовсім інакше: коли компанія шукає дизайнера, рекрутер у першу чергу йде в LinkedIn, дивиться профіль, досвід, формулювання ролей і активність, після чого, якщо ти його зацікавив, він може перейти за посиланням на твій власний сайт або інше основне портфоліо, тоді як Behance в цьому сценарії або з’являється десь наприкінці як додатковий матеріал, або взагалі випадає з процесу.
Ще більш тривожний момент полягає в тому, що у 2026 році близько 78% рекрутерів використовують AI-інструменти для первинного скринінгу портфоліо, і в цій реальності твій детально вибудуваний кейс-стаді про редизайн фінтех-дашборду з логікою, компромісами і нюансами просто стискається алгоритмом до сухої вижимки на кшталт «UI/UX Designer, fintech, +12% engagement», де вся твоя робота з наративом, контекстом і процесом зникає, залишаючи лише кілька ключових тегів у базі даних.
І все це не означає, що Behance потрібно терміново видаляти або повністю ігнорувати, але це точно означає, що він більше не може бути твоїм єдиним або навіть головним каналом, бо сьогодні це радше допоміжна платформа для присутності, ніж інструмент, який реально приводить тобі можливості.
Альтернативи, які працюють краще
Власний сайт усе ще залишається найсильнішим і найгнучкішим варіантом для портфоліо, бо він дає повний контроль над тим, як ти себе презентуєш, що саме бачить рекрутер, як будується історія кейсів, а також дозволяє працювати з SEO й аналітикою, замість того щоб залежати від алгоритмів чужих платформ. Інструменти на кшталт Webflow, Framer або Readymag дозволяють зробити справді унікальний результат без жодного рядка коду, і хоча це вимагає більше часу та зусиль, по суті це твоя територія, де правила встановлюєш ти, а не платформа.
Notion несподівано став популярним форматом для портфоліо, особливо серед UX-дизайнерів, продактів і стратегів, яким важливіше показати мислення, структуру і логіку рішень, ніж візуальні ефекти, бо він виглядає чисто, функціонально і дозволяє дуже швидко оновлювати контент. Так, це не найкрасивіший варіант у класичному розумінні дизайну, але в багатьох випадках він реально працює і знімає бар’єр входу.
Figma Community добре підходить тим, хто хоче показати не лише фінальний результат, а й сам процес роботи, демонструючи інтерактивні прототипи, UI-кіти або кейс-стаді з можливістю буквально «покрутити» файли руками, подивитися структуру, стилі і хід думок, що для деяких ролей може бути навіть переконливішим за красиву обгортку.
Cara з’явилася як відповідь на масовий AI-скрейпінг і стала привабливою опцією для дизайнерів, які хочуть публікувати роботи, не переживаючи, що вони автоматично підуть на тренування нейромереж, бо платформа робить акцент саме на захист авторських робіт, навіть якщо за охопленням вона поки що поступається гігантам.
І, як би це не звучало банально, LinkedIn усе ще працює: не як портфоліо в класичному сенсі з повноцінними кейсами, а як точка входу, де тебе знаходять, читають твої думки, дивляться фрагменти робіт і вже звідти переходять на сайт або іншу основну платформу, якщо ти грамотно вибудував свою присутність.
Кейс-стаді vs швидкі шоти: що насправді хочуть бачити рекрутери
Довгий час у дизайнерській спільноті точилися суперечки про те, що працює краще – детальні кейс-стаді з описом процесу чи короткі візуальні шоти, які швидко збирають лайки і виглядають ефектно, але у 2026 році відповідь на це питання вже досить однозначна: кейс-стаді виграють, і причина тут не в трендах, а в зміні реальності ринку.
Сьогодні гарні картинки може зробити практично будь-хто, бо навіть людина без дизайнерського бекграунду за допомогою Midjourney, Figma AI чи інших інструментів здатна згенерувати щось цілком пристойне за п’ять хвилин, у результаті чого візуальна якість перестала бути диференціатором і перетворилася на базовий поріг входу, без якого тебе просто не розглядають, але який сам по собі вже нікого не вражає.
Натомість те, чого AI поки що не вміє робити стабільно і надійно, — це приймати послідовні та принципові рішення, аналізувати контекст проєкту, розуміти бізнес-обмеження, конфлікти інтересів і реальні рамки, а також балансувати потреби користувачів із цілями компанії без втрати сенсу по дорозі, і саме ця зона все ще залишається людською територією, яку рекрутери хочуть бачити в портфоліо і яку має показувати добре зроблений кейс-стаді.
Анатомія кейс-стаді
У момент, коли рекрутер відкриває твій кейс, у тебе насправді є не більше тридцяти секунд, щоб донести суть і не втратити його увагу, при цьому перші три секунди вирішальні, бо саме в цей час він дивиться на заголовок і перший візуал, і якщо там не зчитується бізнес-контекст або хоча б натяк на реальний імпакт, у його голові вже вмикається режим «наступний кандидат», навіть якщо далі в кейсі сховано щось хороше.
Тому контекст має з’являтися одразу на початку: для якої компанії або продукту це робилося, яку саме проблему ви намагалися вирішити, з якими обмеженнями стикнулися в процесі — по часу, ресурсах, даних, команді чи бізнес-рішеннях, бо рекрутерам важливо бачити, що ти працював у реальних умовах, де не все ідеально, а не в стерильному вакуумі з вигаданими вводними.
Твоя роль у проєкті повинна бути окреслена максимально чітко, без розмитих формулювань, які нічого не пояснюють, адже фраза «працював над редизайном» не дає жодного уявлення про твій внесок, тоді як конкретика на кшталт «провів 12 інтерв’ю з користувачами, зібрав інсайти, створив journey map і спроєктував 47 екранів для мобільного застосунку» одразу показує масштаб роботи, відповідальність і рівень залученості.
Окремий фокус варто робити на процесі, а не лише на фінальному результаті, пояснюючи, як саме ти пройшов шлях від проблеми до рішення, які альтернативи розглядав, чому відмовився від одних підходів на користь інших, які помилки допустив по дорозі і що конкретно виніс із цього досвіду, бо саме в цих моментах найкраще зчитується мислення, а не просто вміння робити гарні екрани.
Метрики і вплив — це взагалі маст-хев, бо формулювання на кшталт «збільшив конверсію на 23%», «зменшив час виконання задачі з чотирьох хвилин до сорока п’яти секунд» або «знизив кількість звернень у підтримку на 40%» моментально переводять кейс із категорії «красиво» в категорію «корисно для бізнесу», а якщо таких цифр немає через NDA, незапущений проєкт або відсутність трекінгу, тоді варто хоча б описати якісний вплив, наприклад, що команда почала швидше погоджувати макети або клієнт повернувся з новими проєктами після релізу.
І вже наприкінці – візуали: так, красиві скріншоти потрібні і вони важливі, але їхня роль полягає в тому, щоб підсилювати ілюстрацією твою історію, а не намагатися замінити її собою.
Скільки кейсів потрібно?
Якщо говорити чесно і без крайнощів, то мінімальний адекватний поріг для портфоліо – це близько шести повноцінних проєктів, які дозволяють рекрутеру скласти уявлення про твій рівень, підхід до задач і стабільність результату, тоді як ідеальний діапазон зазвичай лежить у межах 9-10 кейсів, бо саме така кількість дає змогу показати не тільки якість, а й ширину мислення та досвіду.
Якщо проєктів стає більше десяти, їх уже варто структурувати за категоріями, наприклад, «Мобільні застосунки», «Веб», «Брендинг» або будь-яка інша логічна класифікація, щоб людина, яка дивиться портфоліо, не тонула в хаосі і могла швидко знайти релевантні для себе роботи.
При цьому важливо пам’ятати, що якість майже завжди б’є кількість: 3 сильні, добре пропрацьовані кейси виглядають значно переконливіше, ніж десять слабких або напівсирих, але й обмежуватися лише трьома теж не найкраща ідея, бо цього зазвичай замало, щоб показати діапазон, різні типи задач і твою здатність адаптуватися до різних контекстів.
А що з шотами?
У реальності 2026 року швидкі візуальні шоти більше не є основою портфоліо, а радше працюють як верх воронки, вони живуть на Dribbble, у соцмережах або в інших публічних просторах, де їхнє завдання не пояснювати, а зачепити, привернути увагу і привести трафік на твій основний сайт із кейсами.
Найпростіше думати про шоти як про трейлери до фільму: вони можуть бути ефектними, динамічними і навіть трохи перебільшеними, щоб викликати цікавість, але ніхто не оцінює режисера лише за трейлером, так само як і дизайнера не наймають тільки за красиві прев’юшки без глибини.
Як показувати AI-проєкти (і чи варто взагалі)
Питання року, яке зараз виникає майже у кожного дизайнера, звучить приблизно так: чи варто взагалі включати в портфоліо роботи, де ти використовував AI, і чи не зіграє це проти тебе на етапі відбору або співбесіди, коли рекрутер намагається зрозуміти, хто ти — дизайнер чи просто людина, яка вміє запускати генератор.
Коротка відповідь насправді досить проста: так, варто, але тільки в тому випадку, якщо ти чітко розумієш, навіщо ти додаєш ці роботи в портфоліо і як саме їх презентуєш.
Проблема тут узагалі не в самому факті використання AI, бо індустрія давно це прийняла і вже нікого не дивуєш Midjourney, Firefly чи будь-яким іншим інструментом, а в тому, як ти про це говориш і що саме показуєш. Формулювання на кшталт «згенерував у Midjourney» не викликає жодної емоції і не додає тобі цінності в очах рекрутера, бо це звучить приблизно так само, як написати «відкрив Photoshop» або «скористався Figma», — інструмент сам по собі не є ні досягненням, ні доказом експертизи, якщо за ним не видно мислення, рішень і відповідальності за результат.
Що реально працює
- Показувати процес, а не лише фінальний результат, і пояснювати, як саме AI допоміг тобі вирішити конкретну задачу, а не просто зекономив час. Важливо розповісти, які саме промпти ти використовував, чому формулював їх так, скільки ітерацій зробив, які варіанти відкинув і з яких причин, а також що саме доопрацьовував руками вже після генерації, бо саме в цьому місці починається твоя цінність як дизайнера, а не оператора інструменту.
- Зміщувати фокус із факту генерації на рішення, які ти приймав у процесі. Коли ти пишеш щось на кшталт «використав AI для швидкого тестування 20 варіантів композиції, обрав 3 найкращі на основі принципів візуальної ієрархії, після чого доопрацював кольорову палітру вручну, щоб вона відповідала бренд-гайдлайнам», це одразу показує мислення, логіку і професійну оптику. Фраза «згенерував красиву картинку» не показує взагалі нічого і не дає рекрутеру жодної причини довіряти тобі складні задачі.
- Чесність. Якщо AI був суттєвою частиною процесу, не варто це приховувати або маскувати, бо рекрутери вже давно не наївні й бачили достатньо AI-контенту, щоб легко зчитувати патерни, стилі і повторювані рішення, а будь-яка спроба видати генерацію за повністю ручну роботу зазвичай грає проти кандидата.
- Показуй людський внесок. Пояснюй, які рішення приймав саме ти, чому обрав конкретний варіант серед інших, як адаптував результат під контекст проєкту, бізнес-цілі або користувачів, і що саме змінив після фідбеку від клієнта чи команди, бо саме ці моменти демонструють, що AI у твоїх руках — це інструмент, а не костиль.
Що не працює
- Портфоліо, яке повністю складається з AI-генерацій без жодного контексту, на практиці читається не як демонстрація дизайнерського мислення, а як спроба показати вміння писати промпти, і для рекрутера це майже завжди ред флаг, бо з такого портфоліо неможливо зрозуміти, як ти мислиш, приймаєш рішення і працюєш із реальними обмеженнями, а отже — ніхто не буде наймати людину лише за набір красивих картинок, згенерованих за кілька хвилин.
- Видавати AI-роботу за повністю власну — ще гірша стратегія, тому що це майже гарантовано вилізе назовні: або по стилю, або по процесу, або в момент, коли на співбесіді попросять щось намалювати, переробити чи пояснити рішення наживо, і тоді довіра до кандидата зникає миттєво, незалежно від того, наскільки гарно виглядав його Behance.
- Використання AI-арту в кейсах, де він не має жодної функціональної цінності, теж працює проти тебе, бо якщо ти UX-дизайнер, від тебе очікують демонстрації UX-мислення, логіки рішень, роботи з проблемами користувачів і бізнесу, а не декоративних ілюстрацій із Midjourney, які не підкріплюють жодну гіпотезу і лише відволікають від суті кейсу.
Як виділитися серед тисяч однакових портфоліо
Реальність така, що ти конкуруєш не з десятьма кандидатами і навіть не з п’ятдесятьма – іноді це сотні або тисячі людей на одну позицію, і більшість із них мають дуже схожі навички, приблизно однаковий досвід і портфоліо, які виглядають достатньо добре, але при цьому майже не відрізняються одне від одного.
Візуальна унікальність у цій грі більше не працює так, як раніше, бо всі мають доступ до тих самих шаблонів, інструментів і трендів, і спроби виділитися виключно за рахунок візуалу перетворюються на нескінченну гонку, яку складно виграти, оскільки завжди знайдеться хтось, хто зробить так само або ще більш «трендово».
Виділяйся позиціонуванням
Замість розмитого й нічого не значущого «UI/UX дизайнер з п’ятьма роками досвіду» набагато сильніше працює чітке позиціонування на кшталт «дизайнер, який допомагає фінтех-стартапам збільшувати конверсію реєстрації», так само як замість абстрактного «графічний дизайнер» краще звучить «брендинг для tech-компаній, які виходять на Series A», бо це одразу дає зрозуміти, для кого ти і яку задачу вмієш вирішувати.
Ніша лякає багатьох дизайнерів, бо здається, що звужуючи фокус, ти автоматично відрізаєш собі частину можливостей, але на практиці відбувається протилежне: коли рекрутер або hiring manager шукає людину під конкретну задачу, він майже завжди обере спеціаліста з релевантним фокусом, а не універсального генераліста без чіткої асоціації. Це не означає, що ти більше ніколи не братимеш інші проєкти, це означає, що твоє портфоліо має зрозумілий фокус, який робить тебе запам’ятовуваним уже з перших секунд.
Виділяйся голосом
Твоє портфоліо повинно звучати як ти, а не як згенерований текст із шаблонних фраз, бо описи на кшталт «створення безшовного користувацького досвіду через інноваційні дизайн-рішення» виглядають однаково у всіх і не несуть жодного змісту. Пиши так, як ти реально говориш: якщо в тобі є сарказм, нехай він відчувається, якщо ти серйозний, структурний і методичний – це теж має бути видно, бо люди наймають людей, а не списки навичок.
Секція About у більшості портфоліо – це формальна біографія, написана у третій особі, яку майже ніхто не читає, тому замість цього краще розповісти, що тебе реально драйвить, чому ти взагалі став дизайнером, який проєкт був для тебе найскладнішим і чому, і що ти робиш, коли не дизайниш, бо саме в цих деталях з’являється відчуття живої людини, а не чергового кандидата.
Виділяйся proof of work
Портфоліо може показувати, що ти вмієш, але окреме питання, що показує, що тобі можна довіряти, і тут починає працювати соціальний доказ: відгуки від клієнтів і колег, прямі цитати, рекомендації або LinkedIn endorsements, які знімають частину ризику для того, хто тебе наймає.
Дуже сильно підсилює позицію й публічна активність, статті, виступи, участь у спільнотах, внесок в open-source або просто регулярні осмислені пости, бо це показує, що ти не лише виконуєш задачі, а й думаєш про професію ширше. І, звісно, результати, які можна перевірити руками: живі сайти, реальні продукти в App Store, публічні кейси з метриками, бо чим більше можна «поклацати» і перевірити без слів, тим вищий рівень довіри.
Playground-секція
Окрему цінність має секція для експериментів, челенджів і особистих проєктів, де не все зобов’язане бути комерційним і «продакшн-редді», бо дуже часто саме персональні роботи показують справжню індивідуальність, цікавість і спосіб мислення значно краще, ніж клієнтські кейси з жорсткими рамками.
І це працює з простої причини: в епоху AI людяність стає конкурентною перевагою, і рекрутер хоче побачити не лише твої навички, а й тебе як людину, з якою доведеться працювати щодня, тим більше що cultural fit – це давно реальний етап відбору. Добре зроблений playground може стати тією самою різницею між «ще один хороший дизайнер» і «цю людину я реально хочу бачити в команді».
Портфоліо як екосистема, а не окремий сайт
Найбільша зміна у 2026 році полягає в тому, що портфоліо більше не розглядається як одна точка контакту, як раніше, коли досить було мати гарний сайт з кейсами, бо тепер це радше розподілена система, де різні канали працюють разом і формують повне враження про тебе як про професіонала.
- LinkedIn сьогодні – це місце, де тебе реально знаходять, бо рекрутери живуть там, і якщо твій профіль порожній або давно не оновлювався, ти фактично невидимий, а регулярні короткі пости про дизайн будують видимість і авторитет набагато ефективніше, ніж ідеально відполірований сайт, на який ніхто не заходить, і тому дизайнер, який витрачає двадцять годин на полірування сторінки About, програє тому, хто щотижня приділяє дві години на LinkedIn-пост.
- X (колишній Twitter) працює для тих, хто готовий вкладатися у контент, розбираючи тренди дизайну, коментуючи новини індустрії або даючи свої аналізи продуктів, бо це формує авторитет у конкретній ніші і привертає увагу тих, хто приймає рішення про найм. YouTube або Loom ідеально підходять для відео-кейсів, де замість статичних скріншотів можна показати повноцінний walkthrough продукту, пояснити голосом, що і чому було зроблено, і це одразу виділяє серед тих, хто обмежується лише картинками.
- GitHub стає актуальним для дизайнерів, які хоч трохи кодують, бо навіть базові HTML/CSS навички демонструють здатність спілкуватися з розробниками їхньою мовою і роблять такого дизайнера значно ціннішим у команді. Спільноти на кшталт Figma Community, Design Twitter або локальні Telegram-чати теж працюють, бо активна участь — це фактичний нетворкінг, який реально приносить результати, адже багато вакансій закриваються не через оголошення, а через рекомендації та знайомства.
- У цій системі твій сайт-портфоліо стає фінальною точкою: люди приходять туди вже ознайомлені з твоєю роботою через інші канали, а сайт конвертує інтерес у конкретну дію – відгук, контакт або заявку, і тому він більше не просто демонструє роботи, а виконує роль вузлової точки екосистеми, де всі твої активності зливаються в одне переконливе враження про тебе як професіонала.
Технічні must-have у 2026
У 2026 році деякі речі, які раніше були «nice to have», тепер стали обов’язковими для будь-якого портфоліо, бо вони безпосередньо впливають на те, чи рекрутер залишиться на твоєму сайті і зверне увагу на твої роботи.
Перш за все, мобільна версія – більше половини переглядів портфоліо відбувається з телефонів, і якщо твій сайт не адаптований під мобільні пристрої, ти автоматично втрачаєш значну частину аудиторії ще до того, як рекрутер дійде до кейсів.
Швидкість завантаження також критична: максимум три секунди, краще менше, бо ніхто не буде чекати, поки важкі зображення чи інтерактивні прототипи прогрузяться, а повільний сайт просто відсікає увагу.
Базове SEO стало must-have:
- Твій сайт має знаходитися у перших результатах пошуку за твоїм ім’ям плюс «designer», і для цього варто налаштувати метатеги, alt-тексти для зображень, структуровані URL, щоб рекрутер або потенційний клієнт міг тебе легко знайти.
- Аналітика ще один обов’язковий елемент: Google Analytics або будь-який альтернативний інструмент дає змогу бачити, скільки людей заходить на сайт, звідки вони приходять і як взаємодіють із контентом, що дає змогу коригувати портфоліо під реальну поведінку користувачів.
- Робочі посилання – це очевидно, але вражає кількість портфоліо з битими лінками, тож перевіряти їх хоча б раз на місяць потрібно обов’язково. І, нарешті, простий контакт: email має бути на видному місці, можна додати форму або навіть Calendly для бронювання дзвінків, якщо ти працюєш на фрілансі, щоб відстань від думки «хочу зв’язатися» до реального контакту була мінімальною.
Чого уникати
Generic опис типу «passionate designer creating seamless user experiences» сьогодні не працює, бо він нічого не говорить і його можна скопіювати у будь-яке інше портфоліо без змін. Занадто велика кількість проєктів без фільтрації теж шкодить: якщо у тебе 30 робіт, рекрутер швидко прогорне їх і піде, і тому важливіше кураціювати кейси, ніж просто демонструвати кількість. Застарілі роботи без пояснення контексту виглядають так, ніби ти не робив нічого нового останні роки, тому або оновлюй опис («цей проєкт був виконаний у 2021 році, сьогодні я б вирішив його інакше»), або прибирай старі кейси зовсім.
Фейкові проєкти без позначки — ще одна пастка: концепти, редизайни відомих продуктів або навчальні проєкти це нормально, але вони повинні бути чітко позначені, бо видавати їх за комерційні кейси небезпечно і шкодить репутації. І нарешті, портфоліо на Canva — серйозно, якщо ти дизайнер і твоє портфоліо зроблене на дефолтному шаблоні Canva, це говорить про тебе більше, ніж ти хочеш, бо навіть найкрасивіший контент втрачає вагу, якщо сама подача виглядає шаблонно і без індивідуальності.
Що робити прямо зараз
Якщо твоє портфоліо не оновлювалося більше року, це чіткий сигнал, що настав момент щось з цим зробити, навіть якщо здається, що воно “в цілому норм”.
- Відкрий своє портфоліо й засічи час, за який стає зрозуміло, хто ти як спеціаліст, з чим саме ти працюєш і чому роботодавцю або клієнту варто звернути увагу саме на тебе. Якщо на це потрібно більше десяти секунд, значить основне повідомлення розмито і ти втрачаєш увагу ще до того, як людина дійде до кейсів.
- Далі варто максимально чесно підійти до курації робіт і залишити лише 3-5 найсильніших проєктів, які реально показують твій рівень зараз, а не просто заповнюють сторінку. Для кожного з них спробуй сформулювати одне речення про проблему, з якою ти працював, і одне речення про результат або ефект, якого вдалося досягти, адже якщо це складно зробити, швидше за все сам проєкт не настільки сильний, як здається.
- Наступний обов’язковий етап – перевірка мобільної версії, тому що більшість переглядів портфоліо відбувається саме з телефону. Відкрий сайт на смартфоні, повільно прогорни всі сторінки і зверни увагу, чи легко читається текст, чи зручно натискати на кнопки та посилання, і чи не ламаються або не виглядають дивно зображення, бо будь-який дискомфорт тут майже гарантовано закриває перегляд.
- Після цього має сенс зайнятися LinkedIn, оскільки він часто стає першим місцем, де тебе перевіряють, ще до переходу на сайт. Онови фото, якщо воно давно не актуальне, переглянь заголовок на предмет шаблонності, перепиши About секцію, якщо вона порожня або звучить занадто загально, і додай у Featured посилання на портфоліо та кілька найкращих кейсів, щоб одразу показати свій рівень.
І наостанок, обов’язково попроси когось подивитися на твоє портфоліо свіжим оком – це може бути колега, ментор або навіть друг, який не має стосунку до дизайну, адже саме сторонній погляд найчастіше підсвічує проблеми й неочевидні моменти, які ти сам уже просто не помічаєш.
Висновок
Ринок дизайну у 2026 році справді складний, але точно не безнадійний: хвиля масових лейофів поступово сповільнилася, попит на дизайнерів почав стабілізуватися, проте конкуренція все ще дуже висока, і виграють у цій грі не найгучніші, а ті, хто вміє швидко адаптуватися до нових правил.
Портфоліо більше не працює як статична галерея красивих картинок, яку достатньо просто “зробити і забути”. Сьогодні це динамічна система, що працює на кількох рівнях одночасно: спочатку тебе мають знайти через соцмережі та спільноти, потім зацікавитися через шоти, короткі пости або думки, і лише після цього перейти до повноцінних кейс-стаді на сайті, де відбувається справжня конверсія.
Саме кейс-стаді з чітким контекстом, зрозумілим процесом і реальними метриками зараз важать набагато більше, ніж сотня ідеально відполірованих шотів без пояснень. AI-проєкти можна і навіть потрібно показувати, але з фокусом не на сам факт генерації, а на те, як ти мислиш, які рішення приймаєш і чому обираєш саме такий підхід. У підсумку саме позиціонування, чіткий голос і спосіб мислення відрізняють тебе від десятків майже однакових портфоліо.
Behance не помер і все ще може бути корисним майданчиком, але у 2026 році він вже не працює як самодостатнє рішення. LinkedIn став критично важливим і часто є першою точкою контакту, тоді як власний сайт усе ще залишається золотим стандартом, куди приходять ті, хто вже зацікавився і хоче зрозуміти твій реальний рівень.
Дизайнери, які зараз почуваються впевнено і продовжують зростати, – це не ті, хто чекає на “кращі часи” або ідеальний момент. Це ті, хто вже переглянув свій підхід, переробив портфоліо, адаптувався до нової реальності й продовжує створювати, навіть коли навколо багато невизначеності.
